Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Вестра» (далі - Підприємство) до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

(далі - ГУ ДКСУ), за участю прокуратури м. Одеси, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення надмірно сплачених податків та зборів,

встановила:

У листопаді 2012 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету податків і зборів у розмірі 9 904 151 грн 32 коп. та стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства зазначеної суми.

На обґрунтування позову Підприємство посилалося на те, що воно 16 лютого 2012 року уклало контракт № ВЕАА/12 з компанією «RANDLUX SALES INC» (далі - Компанія), відповідно до пункту 1.1 якого Компанія як продавець зобов'язується поставляти, а Підприємство як покупець - приймати та оплачувати товар згідно зі специфікацією поставки або інвойсами. Обумовлений договором товар надійшов на підставі укладеного позивачем зовнішньоекономічного контракту, після чого позивач надав митному органу всі необхідні для митного оформлення товару документи. Митниця усно відмовила в прийнятті митних декларацій, митному оформленні та пропуску товару через митний кордон. Підприємство самостійно визначило митну вартість товару за шостим (резервним) методом, що призвело до надмірної сплати митних платежів та податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Як установив суд, 16 лютого 2012 року Підприємство (покупець) уклало контракт № ВЕАА/12 з Компанією (продавець), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується поставляти, а покупець - приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно з контрактом Компанія поставила позивачу згідно з інвойсами товари загальною фактурною вартістю 28 362 803 грн 64 коп. Митна вартість товарів, зазначених в вантажно-митних деклараціях (далі - ВМД), з урахуванням коригування згідно з шостим (резервним) методом визначення митної вартості складає 59 720 967 грн 91 коп.

Митну вартість товарів Підприємство визначило самостійно відповідно до шостого (резервного) методу визначення митної вартості нарахувало та сплатило платежі у загальній сумі 18 487 380 грн 41 коп.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 7 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року, позовні вимоги задовольнив виходячи із того, що митна вартість товару, яка самостійно визначена позивачем у ВМД за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, не відповідає вимогам законодавства щодо процедури визначення митної вартості товару, що імпортується в Україну, у зв'язку з чим позивач надмірно сплатив до бюджету мито та ПДВ.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ), посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статей 49 57 59 Митного кодексу України 2012 року (далі - МК 2012 року), статей 264, 265, 266 Митного кодексу України 2002 року (далі - МК 2002 року) та Порядку повернення платниками коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України (далі - ДМСУ) від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; далі - Порядок повернення), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року та постановити нове рішення. На обґрунтування заяви ГПУ додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 3 грудня, 5 лютого 2013 року (№№ К/9991/64968/12, К/9991/76160/11 відповідно), 21 січня 2014 року (№ К/9991/80753/12) та постанов від 17 жовтня 2013 року (№ К/9991/12878/11), 5, 19 березня (№№ К/800/40434/13, К/800/46496/13 відповідно) і 13 травня 2014 року (№№ К/800/46108/13, К/800/45654/13, К/800/46397/13), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, у заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статей 81 86 88 90 260 262 264 - 266 МК 2002 року пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пунктів 3, 6, 11, 13, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які перемішуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі - Порядок декларування), пункту 2 Порядку оформлення та використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом ДМСУ від 12 грудня 2005 року № 1227 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842), також просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року та постановити нове рішення. На обґрунтування заяви Митниця додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2014 року (№№ К/800/46108/13, К/800/45654/13, К/800/46397/13), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяв рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано зазначені норми права.

У постановах Вищого адміністративного суду України від 5 березня та 13 травня 2014 року цей суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АЛПЕКО» та приватного підприємства «Докстен» суми надмірно сплаченого ПДВ, виходив із того, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

В ухвалі від 3 грудня 2013 року Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зазначив, що повернення надмірно сплачених платежів можливе за наявності факту надмірної сплати коштів та звернення платника до відповідного органу.

В ухвалі від 19 березня 2014 року Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині повернення ТОВ «Ардіс» з Державного бюджету України надмірно сплачених ПДВ та мита, виходив із того, що апеляційний суд, постановляючи у справі рішення щодо стягнення з державного бюджету на користь позивача суми надмірно сплаченого ПДВ та ввізного мита, фактично визнав митну вартість ввезеного ним товару за першим методом, чим підмінив митний орган.

В доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року немає різного застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах, оскільки оспорюване рішення про визначення митної вартості товару Митницею за шостим (резервним) методом прийнято в межах компетенції та відповідно до чинного законодавства.

Крім того, ГПУ посилається на ухвали від 5 лютого 2013 року та 21 січня 2014 року, проте ці рішення не можуть братися до уваги, оскільки у зазначених ухвалах суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, виходив із того, що митна вартість товару, визначена позивачем за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, не відповідає процедурі визначення митної вартості, у зв'язку із чим позивач надмірно сплатив мито та ПДВ.

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 260 МК 2002 року, який був чинним на момент укладення контракту від 16 лютого 2012 року, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено і в частині першій статті 51 МК 2012 року.

Згідно зі статтею 262 МК 2002 року митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до вимог статті 52 МК 2012 року заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII та главою 8 цього Кодексу.

Статтею 249 МК 2002 року передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.

Згідно з частиною восьмою статті 264 МК 2002 року декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Право декларанта або уповноваженої ним особи на оскарження рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів закріплено і в статті 55 МК 2012 року.

Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам митного законодавства, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими немає.

Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок повернення визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2 - 4 розділу ІІІ Порядку повернення для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом ДМСУ, Державного казначейства України

(далі -ДКУ) від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом ДМСУ.

Взаємовідносини митних органів та органів ДКУ в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган ДКУ готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК 2002 року та статті 301 МК 2012 року визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення із заявами про перегляд судових рішень) Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяви Генеральної прокуратури України та Південної митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців

О.А. Коротких О.В. Кривенда

П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький